Перша панічна атака – це кінець чи початок?
Коли вперше з вами трапляється панічна атака, важко зрозуміти, що відбувається. Здається, що помираєш, задихаєшся або божеволієш. Серце стукає з неймовірною швидкістю, хвилі то жару, то холоду проходять тілом. І здається, що смерть уже поруч і жити залишилося зовсім недовго. Але рано чи пізно інтенсивність нападу починає знижуватися і з’являється смутна надія, що все закінчилося. Ви зітхаєте з полегшенням, думаючи, що кошмар позаду. Але це тільки початок…
За статистикою у 90% людей хоча б раз у житті був напад сильної паніки. Близько 40% людей періодично відчувають панічні атаки. Але тільки у 4-6% людей формується тривожний розлад, коли панічні атаки стають регулярними, виникає постійний страх за своє фізичне або розумове здоров’я, що перетворює життя на пекло.
Чому тільки у невеликої кількості людей тривога стає переслідувачем і мучителем – це окрема тема. Сьогодні ми поговоримо про “кола пекла”, які проходить людина, що страждає на тривожний розлад.
Коло перше. Традиційна медицина
Зазвичай із цього кола все починається. З дитинства ми знаємо, що якщо щось болить або виникають якісь симптоми – потрібно йти до лікаря. Так і чинить людина після того, як її починають турбувати напади паніки і тривоги.
Залежно від того, які симптоми переважають, до такого лікаря і йде. Якщо переважають симптоми з сильним серцебиттям, задишкою або стрибками тиску, то вирушає до кардіолога. Якщо турбує запаморочення, оніміння, шум у вухах, то записується на прийом до невропатолога. Якщо турбує нудота, нетравлення, часті випорожнення – йде до гастроентеролога, а якщо часте сечовипускання, то до нефролога або уролога.
Досить часто, незважаючи на наявність симптомів, лікарі не знаходять жодних ознак захворювання і відправляють пацієнта для перестраховки до інших лікарів. І там ситуація повторюється.
Людина думає, що, напевно, їй попалися погані лікарі, якщо вони не можуть визначити їхнє захворювання.
Починається біг по колу. Від кардіолога до ендокринолога. Від ендокринолога до гінеколога. Коли поліклінічні лікарі перестають задовольняти, звертаються до лікарів зі стаціонару або до завідувачів відділень. Якщо і тут не допомагають, то люди прямують у спеціалізовані клініки на прийом до кандидатів наук і навіть професорів.
Спостерігається дивна картина: симптоми є, а особливих проблем зі здоров’ям немає. Людина проходить безліч різних обстежень і аналізів, на яких зазвичай завжди виявляють незначні відхилення від норми, але немає нічого, що справді пояснює всі ці лякаючі симптоми. До нас зверталися люди, які приносили з собою цілі томи всіляких медичних документів, починаючи від ЕКГ і закінчуючи МРТ майже всього тіла.
Зрештою, не знайшовши особливих проблем зі здоров’ям, таким “загадковим” пацієнтам ставлять хитромудрі, але неіснуючі діагнози: вегето-судинна дистонія, нейроциркулятоная дистонія, кардіоневроз, астено-невротичний синдром і бралися за лікування.
Чому ці діагнози неіснуючі? Тому що ви їх не знайдете в міжнародній класифікації хвороб (МКХ) і в більшості цивілізованих країн такі діагнози не ставлять.
Медикаментозне лікування (“судинні” препарати, ноотропи тощо), які часто призначають, за подібних станів не тільки не є ефективним, а й у частини людей можуть спричиняти погіршення самопочуття.
Увесь цей біг по лікарях, який інколи може тривати кілька років, зрештою викликає розчарування в сучасній медицині. І якщо сучасна медицина не може допомогти з тими симптомами, які отруюють життя, то, може, варто пошукати рішення в нетрадиційній? Такий хід думок зазвичай призводить до наступного “кола пекла”.
Коло друге. Нетрадиційна медицина
У цьому колі люди починають посилено чистити чакри, знімати порчу і пристріт, очищати організм від паразитів і ще багато чого цікавого. За допомогою сарафанного радіо вони знаходять різних нетрадиційних фахівців (магів, шаманів, “бабок-дідок”, цілителів, екстрасенсів, ворожок), які за чутками комусь допомогли. Вони готові повірити в будь-яке диво, аби позбутися своїх симптомів, що обмежують життя.
Хтось звертається до “мануальників” усіх мастей, масажистів, остеопатів, які вважають, що всі проблеми через хребет, шийний остеохондроз, “перетискання” судин. І пропонують розслабити м’язову напругу, лікувати спину і “вправити атлант” та інші хребці, витягати хребет тощо.
Хтось голодує або виключає з їжі ті чи інші продукти, як радять модні дієтологи і нутриціологи. Хтось підвищує феритин. Когось лікують п’явками і роблять голковколювання.
Віряни звертаються до церкви, де їм пропонують сповідатися і читати молитви. А іноді піддають цілим обрядам екзорцизму. Виганяють демонів, духів, джинів, лярв, літунів та іншу нечисть.
Але найчастіше всі ці, іноді досить болісні процедури, результату не приносять. Симптоми після такого “лікування” зберігаються або, навіть якщо на деякий час знижувалися, то потім поверталися з колишньою силою.
І ще півбіди, якщо результату не було. Набагато гірше, коли подібне “лікування” призводило до серйозних наслідків і несло реальну загрозу для здоров’я, а іноді й для життя.
Багато людей, приходячи до нас на консультацію, інколи зі сміхом, а інколи і з жахом згадували про свої пригоди і навіть не могли повірити, що вони займалися чимось подібним.
Коло третє. Інтернет
Втомившись від традиційної та нетрадиційної медицини, люди, які страждають на панічний розлад, вирішують узяти все у свої руки і починають шукати інформацію в інтернеті. Вони просто вбивають у пошук свої симптоми і починають знаходити в себе всі мислимі й немислимі хвороби.
Це схоже на синдром “студента третього курсу медичного університету”, коли, вивчаючи те чи інше захворювання, вони починають знаходити в себе його симптоми. Так і люди з тривогою знаходять у себе все, починаючи від шизофренії і закінчуючи пухлиною мозку.
Зазвичай після цього починається повернення в перше коло і відвідування лікарів із проходженням нової діагностики. Як ви розумієте, це не покращує стан, а тільки підвищує ступінь тривоги. Адже якщо захворювання ніхто не може знайти, то це щось зовсім “страшне і незвідане”.
Проблема інтернету ще в тому, що він переповнений низькоякісною, а часто і зовсім неправдивою інформацією. Дуже багато статей написані нефахівцями, а рерайтерами і копірайтерами, які не розбираються в темі. Вони переписують одні й ті самі дурниці іншими словами, щоб вона стала “унікальною” і замовник, який її купив, отримав більше відвідувань на сайт, обвішаний рекламними повідомленнями. У підсумку Інтернет стає дедалі більше схожим на смітник, де адекватну інформацію стає вкрай важко знайти.
Простий приклад, введіть у пошуковику “вегетосудинна дистонія” і ви знайдете тисячі статей, які розкажуть, що це таке і як її лікувати домашніми способами. Але як ми і писали вище, якщо ви пошукаєте це “захворювання” в міжнародній класифікації хвороб, то не зможете його відшукати.
Відповідно, всі ці статті – купа сміття, які описують те, чого немає насправді.
Неякісна інформація, як і неякісна їжа, може призвести до отруєння. На жаль, коли ми не володіємо відповідними знаннями, ми не можемо відрізнити, де інформація правильна, а де помилкова.
Буває інша ситуація. У процесі пошуку в інтернеті людина все ж починає розуміти, що страждає на тривожний розлад. Він навіть знаходить форуми або групи в соціальних мережах, де спілкуються інші люди, зі схожими проявами. У цей момент багато хто відчуває сильне полегшення. Адже виявляється, що вони не одні такі і є інші люди, які страждають на панічні атаки і тривожний розлад.
Але в цьому криється і проблема. Дуже часто на форумах і в групах сидять люди, які перебувають на різних стадіях кола. І вони описують, що вони робили і відсутність результату від цих дій. І в людини, яка потрапила на такий форум, складається враження, що цей стан нездоланний і виходу немає. У підсумку все спілкування перетворюється на опис того, як погано почувався той чи інший учасник.
Читаючи інформацію про інших панікерів, їхні симптоми і ситуації, людина мимоволі порівнює з собою. І через деякий час може виявити “чужі” симптоми у себе. У результаті такого “самозараження” тривога тільки посилюється.
Коло четверте. Медикаментозне лікування
Коли люди розуміють, що виходу немає, а жити якось потрібно, то вони готові йти здаватися в руки психіатрів. Хоча психіатр – це теж лікар, але спілкування з ними, найчастіше це окрема історія.
Перший момент, який ми спостерігаємо в нашій практиці, це сумнівні способи медикаментозного лікування. На жаль, багато психіатрів у пострадянському просторі відходять від світових рекомендацій і лікують тривожний розлад за власними міркуваннями.
У своїй практиці ми зустрічали і призначення мікстур з натрій бромом у “кінських” дозах, і уколи амітриптиліну, і, звісно, улюблений психіатрами гідазепам, який вже через місяць інтенсивного прийому починає втрачати свою ефективність і викликає психологічну залежність.
Другий момент полягає в тому, що навіть якщо лікування призначалося згідно з сучасними нормами, у частини людей воно може не давати результату, спричиняти побічні ефекти і навіть посилення тривоги.
Згідно з дослідженнями, лікування антидепресантами, у досить великому відсотку випадків може не давати результату.
І третій момент пов’язаний з тим, що досить велика кількість психіатрів не знають про можливості психотерапевтичного лікування або ставляться до них скептично. Тому вони наполягають виключно на медикаментозному лікуванні та навіть відмовляють від звернення до психотерапевта. Відповідно, позбавляючи своїх пацієнтів можливості подолати проблему.
Наш досвід свідчить, що якщо застосовували ізольоване медикаментозне лікування і людина не проходила ефективну психотерапію, то після припинення прийому ліків часто всі симптоми повертаються.
Коло п’яте. Психологічний вплив
Коли прийом таблеток не приносить бажаного результату, тоді люди звертаються до психологів і психотерапевтів. Саме ці фахівці і повинні займатися лікуванням неврозів і тривожного розладу, але проблема полягає в тому, що не всі фахівці володіють працюючими методиками подолання панічних атак.
На жаль, більшість підходів психотерапії засновані на спробі зрозуміти причини проблеми. І ці причини вони вбачають у неправильному поводженні батьків, дитячих психотравмах, назакритих “гештальтах” і внутрішніх конфліктах тощо.
У нашій практиці були пацієнти, які понад рік проходили психотерапію, попрацювали з дитячими спогадами, поліпшили стосунки в сім’ї, але так особливо і не просунулися в подоланні тривожного розладу.
Правда полягає в тому, що безумовно весь наш минулий досвід впливає на нас. Але усвідомлення цього досвіду не призводить до зникнення проблеми. Так само як і людина, яка не має грошей, може провести багато часу аналізуючи причини свого безгрошів’я. Але навіть якщо він зрозуміє їх усі, від цього його фінансовий стан ніяк не зміниться.
Зміни відбуваються, коли ми правильно розуміємо поточну ситуацію і те, як влаштована проблема. І вибираємо ефективні способи впливу на її ланки
Якщо так відбувається, то вирішення проблеми не потрібно чекати роками, безуспішно аналізуючи своє минуле. Воно відбувається набагато швидше.
Коло шосте. Сім’я
Спочатку близькі співчувають людям, які страждають від паніки, і беруть активну участь у діагностиці та лікуванні. Вони самі допомагають знайти нових фахівців і спонукають пройти новий етап діагностики та лікування.
Але в міру того як приходить розуміння, що цей стан має психологічну природу, починаються звинувачення в тому, що “ти все вигадуєш” і “це в тебе в голові”.
А за ними йдуть вмовляння “взяти себе в руки”, “боротися” або “не звертати увагу”. У цей момент людина з тривожним розладом відчуває, що родичі не можуть зрозуміти її стан і переживає свою самотність.
Крім самотності може виникати сумнів у самому собі. При цьому людина починає почуватися дивною, неадекватною або навіть ненормальною. Усе це тільки посилює тривогу.
З іншого боку, попри відсутність розуміння, часто родичі починають опікуватися і піклуватися, намагаючись допомогти людині з тривожним розладом впоратися із ситуацією. Якщо він не може через паніку піти в магазин, то вони ходять замість нього, готують їжу, супроводжують при виході з дому.
Попри благе бажання допомогти, це ще більше погіршує ситуацію. Людина з тривогою постійно отримує нагадування про свою безпорадність, що вона сама не може впоратися.
Порочне коло замикається: що більш безпорадною вона себе відчуває, то більше їй потрібна допомога з боку
І що більше вона отримує допомоги, то більш безпорадною себе почуває. І це досить непросте переживання: одночасно відчувати свою самотність, нерозуміння з боку оточуючих і водночас потребувати їхньої постійної участі й постійної допомоги.
Коло сьоме. Соціальне життя
Блукаючи колами, людина дедалі більше втрачає своє соціальне життя. Усі інтереси та захоплення залишаються далеко в минулому. Порушуються соціальні зв’язки. Друзі відвертаються, кохані йдуть, робота і професійна діяльність стає неможливою.
Єдине, що цікавить людину, – це її здоров’я, самопочуття і як би знову не стало погано. Його життя перетворюється на в’язницю. Він не може почуватися вільно, не може піти куди захочеться. У цій в’язниці стіни створені з тривоги і депресії, а наглядачем є страх.
І головні запитання, які терзають мимовільного в’язня: “Чому це сталося зі мною? За що мені все це?”. Але відповіді немає. Вона не може зрозуміти, як її спосіб життя, мислення, відчуття і реагування завів у цю саму в’язницю, з якої вона не бачить виходу.
Не всі люди з тривогою проходять кола в тому порядку, який ми описали. І не всі потрапляють обов’язково в усі 7 кіл. Але щонайменше 2-3 кола проходять кожен із них. І бігаючи цими колами, від одного фахівця до іншого, люди втрачають цілі статки, продають машини і квартири.
Але найцінніше це не гроші. Найцінніше це роки життя, проведені у в’язниці без стін за гріхи, яких не скоювали. І найприкріше це те, що при правильному розумінні та підході терапія тривожних станів може бути дуже швидкою та ефективною.
Чому ми знаємо про це так докладно і чому ми впевнені, що цей стан можна легко подолати читайте далі…
P. S. Після виходу цієї статті до нас часто звертаються люди, які вже у своєму первинному запиті розповідають скільки кіл вони пройшли. Напишіть у коментарях ваш досвід, скільки кіл пройшли ви?
