У попередній статті про психотерапію ми розбирали що це таке і як вона працює. У цій статті ми проговоримо про основні напрямки та види психотерапії. А також ви зможете подивитися унікальні відео, де такі метри психотерапії, як Фріц Перлз, Альберт Елліс і Карл Роджерс, демонструють свій підхід у роботі з одним і тим самим клієнтом.
Для зручності читання ми зробили зміст.
Содержание статьи
Напрями психотерапії
На даний момент існує сотні різних психотерапевтичних шкіл. Багато з них дуже схожі між собою і відрізняються назвою, незначними нюансами і термінологією. У цій статті ми розглянемо тільки деякі з них. Під час опису ми фокусуватимемося на трьох аспектах:
Класичний психоаналіз
Засновник: Зигмунд Фройд, Австрія.
Мета психоаналізу: тут фахівці розходяться в думці. Дехто вважає, що психоаналіз не повинен мати мети[1]. Інші, що його мета – допомогти звільненню пацієнта від прихованих, несвідомих механізмів, що створюють конфлікти в психіці[2].
Причина страждання , на думку психоаналітиків, – внутрішній конфлікт у несвідомому між витісненими бажаннями (найчастіше сексуального характеру) і соціальними заборонами, які існують у суспільстві. Конфлікт, що існує тривалий час, веде до розвитку неврозу[2][3].
Як відбувається психоаналіз: Під час цього виду психотерапії пацієнт лежить на кушетці і називає всі асоціації, які з’являються в голові. Навіть ті, які здаються несуттєвими, безглуздими, непристойними. Аналітик (сидить за кушеткою, пацієнт не бачить його). Інтерпретуючи приховане значення слів, вчинків, снів і фантазій, він намагається розплутати клубок вільних асоціацій у пошуках головної проблеми.
Психоаналітик має піддати аналізу низку психічних феноменів, у яких несвідоме знаходить своє вираження. Такими феноменами є вільні асоціації, символічні прояви несвідомого, перенесення та опір. Це довгий і строго регламентований вид психотерапії. Психоаналіз проходить 3-5 разів на тиждень протягом 3-6 років[4].
Варто згадати, що сучасні види психоаналізу відрізняються від класичного. У них не використовується кушетка і психоаналітик перебуває перед клієнтом[3].
Гештальт-терапія
Засновник: Фріц Перлз, Німеччина.
Мета гештальт-терапії: відновлення нормального контакту людини з собою, оточуючими і життям. Допомогти клієнту повністю прийняти своє нинішнє “Я” і відновити здатність справлятися із ситуацією[5].
Причина страждання, за уявленням гештальт-терапії, в порушенні циклу контакту людини з навколишнім світом, що веде до хронічної незадоволеності та придушення емоцій і почуттів. Це порушення зумовлене дитячими травмами та установками (інтроектами), які отримані від батьків.
Як відбувається гештальт-терапія: У процесі терапії фахівець допомагає клієнту усвідомити свої потреби. Він допомагає клієнту дослідити, яким чином він перериває контакт і не задовольняє свої бажання. А також стимулює до їхнього задоволення. Робота відбувається переважно через роботу з актуальними почуттями й тілесними проявами. Нерідко відбувається робота зі спогадами і снами.
На відміну від психоаналізу, гештальт-терапія у своїй теорії не зводить сьогоднішні труднощі до проблем у минулому. Попри це, на практиці, найчастіше, “корінь проблеми” перебуває в минулому. Гештальт-терапевт під час зустрічі може пропонувати клієнту висловити почуття на адресу тих, хто викликав їх колись і кому неможливо було їх відкрито висловити. Це відбувається під час сесії в ігровій, експресивній формі. Пріоритетом є робота з почуттями. Тривалість терапії – від півроку до 2-3 років щотижневих зустрічей[4].
У відео, яке знаходиться нижче, ви можете побачити приклад роботи з клієнтом засновника гештальт-терапії Фріца Перлза.
Це відео є унікальною серією сеансів, які провели з однією і тією ж клієнткою відомі психотерапевти.
Когнітивна терапія
Засновник: Аарон Бек (США)
Мета когнітивної терапії: зміна нелогічних або нераціональних думок і переконань людини, а також дисфункціональних стереотипів її мислення і сприйняття[6].
Причина емоційних розладів – розумовий потік, який ґрунтується не на реальності, а на суб’єктивній оцінці.
Кожна людина в певному сенсі вчений-аматор, вона спостерігає світ і робить узагальнення. “Хороший вчений” здійснює точні спостереження, висуває коректні “гіпотези” і робить адекватні узагальнення. “Поганий учений” робить невірні спостереження, висуває невизначені “гіпотези” і робить неточні узагальнення. Гіпотези, які не піддаються критиці і сприймаються як правда. У результаті виникають хибні уявлення про світ і самого себе.
У когнітивній психотерапії вони називаються – неадаптивні когніції або автоматичні думки. Сама людина може вважати їх обґрунтованими, розумними. При цьому іншими вони можуть сприйматися як помилкові. Автоматичні думки містять більше спотворення реальності, ніж звичайне мислення. У житті людини вони виконують регулювальну функцію. Але оскільки вони містять значні спотворення реальності, то не можуть забезпечити регуляцію поведінки. Це призводить до порушення адаптації[7].
Як відбувається когнітивна психотерапія? Під час когнітивної психотерапії пацієнт вчиться розв’язувати проблеми і знаходити виходи із ситуацій, які раніше здавалися йому нездоланними. При цьому вона переосмислює і коригує своє мислення. Когнітивний терапевт допомагає пацієнтові вчитися мислити і діяти реалістичніше й адаптивніше, у такий спосіб усуваючи симптоми, що його турбують.
Пріоритетом є робота з думками. У бесіді використовується сократичний діалог і різні методи оскарження думок. Клієнт часто веде щоденник і вчиться змінювати своє мислення[6]. Тривалість терапії від 10-15 зустрічей до 1-1,5 років.
Близькою до когнітивної психотерапії є раціонально-емоційна терапія Альберта Елліса. У деяких джерелах терапію Бека і терапію Елліса розглядають як два підвиди когнітивної психотерапії.
У наступному відео ви можете побачити сеанс, який проводить Елліс.
Щоб зрозуміти, що відбувається у відео, потрібно ввімкнути субтитри.
Для цього натисніть на прямокутник у нижньому рядку.
Якщо натиснути на шестірню можна змінити мову (див. на картинці)
Поведінкова (біхевіоральна) терапія
Засновники: Іван Петрович Павлов, Росія, Володимир Михайлович Бехтрев, Росія, Джон Вотсон, США.
Мета поведінкової терапії: не розуміння причин проблем, що виникли у пацієнта, а зміна його поведінки[8].
У центрі уваги поведінкової терапії опиняється не стільки хвороба, скільки симптом, який розуміється як порушення поведінки. Невротичний симптом оцінюють як неадаптивну або патологічну поведінку, яка виникла внаслідок неправильного навчання. Адаптація, з точки зору біхевіоризму, є основною метою поведінки.
Як проходить поведінкова терапія? Психотерапевт розглядає всі проблеми як педагогічні за своєю природою і тому вирішує їх шляхом навчання нових поведінкових реакцій. Пацієнт повинен навчитися новим альтернативним формам поведінки і тренувати їх. Роль і позиція психотерапевта мають відповідати ролі та позиції вчителя або технічного інструктора. Стосунки між пацієнтом і психотерапевтом мають навчальний характер і можуть бути визначені як стосунки типу “вчитель – учень”.
Психотерапія являє собою відкритий процес, безпосередньо контрольований лікарем. Психотерапевт спільно з пацієнтом складають програму лікування з чітким визначенням мети. У ній визначається симптом, який має бути змінений. Роз’яснюється завдання, механізми та етапи лікувального процесу. Визначається, що робитиме психотерапевт, а що – пацієнт. Після кожного психотерапевтичного сеансу пацієнт отримує певні завдання, а психотерапевт контролює їх виконання[7].
Пріоритетом є робота з поведінкою. Основні методи: імітаційне навчання, рольовий тренінг, біологічний зворотний зв’язок, систематична десенсебілізація тощо.[8] Тривалість терапії від кількох зустрічей до кількох місяців.
Клієнт-центрована психотерапія
Засновник: Карл Роджерс, США.
Мета терапії: допомога людині в приведенні її Я-концепції у відповідність до пережитого досвіду і досягнення самоприйняття. Прийнявши себе, людина зможе реалізувати свій природний потенціал.
Причиною страждання розглядається неможливість або блокування потреби в саморозвитку (самоактуалізації). Своєю чергою, це блокування виникає через розбіжність життєвого досвіду клієнта і його уявлення про самого себе (Я-концепція).
Розбіжність, невідповідність між Я-концепцією і переживанням становить загрозу для сприйняття людини. Як реакція на цю загрозу, з’являється тривога. Як протидію неприємним переживанням людина використовує захист. Виділяють два основні захисні механізми – спотворення сприйняття і заперечення.
Спотворення сприйняття – це процес зміни загрозливих переживань у таку форму, яка узгоджується з Я-концепцією. Заперечення являє собою процес повного виключення зі свідомості загрозливих переживань і неприємних аспектів дійсності.
Якщо ступінь розбіжності між уявленням про себе і життєвим досвідом занадто великий, тоді рівень внутрішнього дискомфорту і тривоги занадто високий. Людина не може з ним впоратися. У такому разі розвивається або підвищена психологічна вразливість, або різні психічні розлади, наприклад, невротичні порушення[7].
Як проходить клієнт-центрована терапія? Терапія проходить у формі діалогу, який встановлюється між клієнтом і терапевтом. Найважливіше в ньому – емоційна атмосфера довіри, поваги та безоціночного розуміння. Вона дає змогу клієнту відчувати, що його сприймають таким, яким він є; він може говорити про все, не побоюючись осуду.
В основі цього напряму лежить переконання в тому, що людина, звертаючись по допомогу, здатна сама визначити причини і знайти спосіб розв’язання своїх проблем. Завдання терапевта допомогти йому в цьому[4]. За допомогою відкритих і закритих запитань, перефразування, відображення почуттів, фахівець допомагає клієнту підвищити рівень усвідомленості поведінки. Це призводить до зміни ставлення до самого себе та оточуючих. Дозволяє звільнити прихований творчий потенціал і здатність до саморозвитку[7].
Відеозапис роботи Карла Роджерса з Глорією.
Короткий підсумок
Ми розглянули далеко не всі напрямки психотерапії. Якщо вам цікаво дізнатися про інші школи, а також про ті, які використовуємо ми у своїй роботі, то напишіть про це в коментарях. Тоді ми знатимемо, що ця тема цікава і варто її розкрити в нових статтях.
На прикладі розглянутих нами напрямів можна побачити, що кожен із них спирається на свої уявлення про те, як виникають проблеми. Деякі з них схожі, деякі відмінні. Кожна зі шкіл розробляє свою структуру бесіди і роботи, яка має привести до поліпшення стану людини. У відео ви можете побачити як фахівці по-різному працюють з одним і тим самим клієнтом.
Варто згадати, що з 1980-х років також зросло використання таких термінів, як “інтеграція” та “еклектизм” у психотерапії. Це вказує на прагнення перевершити догматичну прихильність психотерапевтичним традиціям і спиратися на широку теоретичну базу відповідно до потреб клієнта.
Рух у бік інтеграції можна побачити в поєднанні когнітивного та поведінкового підходів з утворенням когнітивно-поведінкової терапії (КПТ). А також у злитті КПТ з безліччю інших шкіл, під час так званої “третьої хвилі”. Ці гібриди охоплювали різні практики, як-от медитація усвідомленості, психодинамічно натхненний підхід схема-терапії, аж до десенсибілізації та переробки рухом очей (ДПДГ)[2].
