Селфхарм (Self-harm)– це навʼязливий стан, який повʼязаний з частим навмисним пошкодженням свого тіла. Кожного року кількість підлітків, які займаються самопошкодженням, стрімко зростає. Давайте детальніше поговоримо про те, чому підлітки шкодять собі та як на це реагувати.
Самоушкодження (селфхарм): що це таке?
Під поняттям «селфхарм» розуміють суттєві самоушкодження тіла без будь-якого наміру померти. Найчастіше страждають від цього підлітки, які не можуть впоратися з емоційними навантаженнями. Прояви такого стану можуть бути різними:
- нанесення порізів на кінцівках, особливо в місцях, які не помітні оточуючим;
- вищипування волосся, брів, вій
- обгризання нігтів або шкіри навколо нігтів
- роздряпування шкіри нігтями чи сторонніми предметами;
- удари по частинах тіла, їх ошпарення;
- перешкоджання загоєнню ран і т. д.
Згідно з дослідженнями, 17% дітей повторно наносили самотравми протягом 18 місяців дослідження, а 33% – протягом року після першого епізоду. (1)
Селфхарм однаково зустрічається як у хлопців, так і у дівчат підліткового віку. Причини заподіяння шкоди своєму тілу діти пояснюють по-різному. Найчастіше це:
- неконтрольована тривога;
- труднощі в школі;
- булінг серед однолітків;
- складні стосунки з батьками;
- затяжна депресія
- нудьга і т. д.
Способи завдання шкоди своєму тілу на здоров’ю можуть відрізнятися. Понад 40% підлітків пошкоджують частини тіла, які легко сховати за одягом. (2) Однак важливо, щоб рідні та близькі вчасно побачили «червоні прапорці» та змогли допомогти підлітку впоратися з цим психологічним станом.
Такий психологічний стан часто має 3 складові: соціальну, біологічну та психологічну. За даними досліджень, в майбутньому підлітки, які практикують селфхарм, можуть бути більш схильними до вживання алкогольних напоїв та наркотиків.
Заподіяння самотравм: актуальна проблема підлітків
За даними Американської психологічної асоціації, близько 17% підлітків хоча б раз за своє завдають собі фізичної шкоди з метою зниження емоційного навантаження. В період з 12 до 14 років, самоушкодження – доволі часте явище, однак більшість батьків не помічають цього та не знають, як реагувати навіть у випадку виявлення проблеми.
Діти, які займаються самоушкодженнями, важко переносять емоційний стрес і, швидше за все, намагаються втекти від цих почуттів. Напочатку, їхній біль вимагає уваги, і коли вони дійсно засмучені, наносивши будь-які пошкодження, намагаються зосередитися на фізичному болю та зменшити психологічний біль. Відчуття полегшення або звільнення після порізів підсилює поведінку, змушуючи підлітків знову і знову заподіювати шкоду своєму тілу.
Доросла людина, яка почувається засмученою, може випити, піти на пробіжку або зайнятися йогою, щоб зменшити свій стрес. Коли після цього вона почувається краще, така діяльність значно покращує психологічний стан.
Те ж саме стосується самотравм: якщо підліток відчуває себе дуже погано і наносить собі фізичну шкоду, негативні думки та почуття зникають або частково зменшуються.
Self-harm як нав’язливий стан
Як ми писали раніше, на початку багато дітей, підлітків або навіть дорослих людей вдаються до самопошкоджень через різні емоційні стани, намагаючись перекрити один вид болю іншим. Це може статися, коли вони відчувають соціальну тривожність, депресію, самотність або глибокий психологічний біль, а іноді навіть нудьга змушує їх заподіювати шкоду своєму тілу.
Однак з часом, коли до самопошкоджень вдаються регулярно, в мозку виробляються ендогенні опіати — речовини, що можуть викликати відчуття задоволення. Це спотворене задоволення призводить до формування залежності від акту самопошкодження, з якої важко самостійно вийти. Через те, що виникає бажання наносити собі пошкодження, досить складно подолати його вольовим зусиллям. І тому досить складно домовитись з дитиною або переконати не робити цього.
Селфхарм та інтернет
Завдяки широкому доступу до інтернету та соціальних медіа, самопошкодження стає все більш відомим і, на жаль, навіть модним серед деяких груп, особливо серед підлітків. Через соціальні мережі підлітки бачать приклади інших, хто займається самопошкодженням, що може спонукати їх спробувати це самостійно. В інтернеті також існують форуми та ресурси, де підлітки діляться між собою методами самопошкодження, обговорюючи способи як його приховувати
Тому важливо розуміти, що підлітки можуть вдаватися до селфхарму не тільки через глибокі емоційні кризи, або психологічні проблеми. Іноді достатньо просто нудьги або бажання наслідувати поведінку, яка здається прийнятною або навіть «крутою» в їхньому соціальному середовищі.
Однак, коли вони починають практикувати самопошкодження, вони ризикують розвинути залежність через “викривлене задоволення”, про яке ми писали вище.
Часті питання батьків
Коли батьки помічають ознаки самопошкодження у своєї дитини, вони часто відчувають замішання та тривогу, не розуміючи, що саме відбувається. Це викликає у них безліч питань про причини такої поведінки та про те, як краще допомогти своїй дитині. Переживання за благополуччя дитини є зовсім нормальною реакцією. В наступних розділах ми спробуємо відповісти на найбільш часті питання, які можуть виникати у батьків, стикнувшихся з проблемою самопошкодження.
Чи запитання про самоушкодження можуть наштовхнути дитину на такі вчинки?
Батьки часто хвилюються з цього приводу. Але можна з упевненістю припустити, що діти середньої та старшої школи добре знають, що таке самоушкодження, завдяки соціальним мережам, спілкуванню з однолітками та іншими. Якщо розпитувати дітей про це, у них не виникне ідей повторити такі маніпуляції з своїм тілом. Про це свідчать дані досліджень.
Батьки мають бути дуже уважними, якщо помітили будь-які пошкодження на тілі дитини. В разі наявності характерних порізів, опіків чи інших травм, необхідно уточнити їх походження, приділивши підлітку увагу.
Чи є зв’язок між порізами та самогубством?
Хоча підлітки, які наносять самотравми, не мають наміру закінчувати своє життя таким чином, їхня готовність завдати собі шкоди може свідчити про більший ризик того, що вони можуть спробувати самогубство. Відповідно до дослідження 2022 року, понад 50% дітей і підлітків, які померли внаслідок самогубства, раніше завдавали собі шкоди. (3) Тобто при вчасному реагуванні та лікуванні, цього можна було уникнути.
Існує свого роду самокритика, яка спонукає людей заподіювати собі шкоду і, зрештою, намагатися вбити себе. Це обумовлено тим, що для нанесення травм собі, потрібна сміливість та ненависть до свого тіла (навіть тимчасова). Відповідно, при появі труднощів, дитина завдає шкоди собі, хоча має можливість обрати інший спосіб покращення психологічного стану, наприклад, заняття спортом.
Як реагувати батькам, якщо вони помітили ознаки порізів?
Якщо підлітки, які завдають собі шкоди, комусь довіряють, то зазвичай говорять про це друзям, а не батькам чи іншим дорослим. Але батьки можуть прорватися крізь таємницю та запропонувати підтримку спокійним, непохитним підходом.
Необхідно заохочувати дітей говорити про те, що вони переживають, знаючи, що батьки відкриті до спілкування і не будуть засуджувати. Нереально викорінити всю ризиковану поведінку, до якої вдаються діти.
При наявності проблеми, необхідно:
- поспілкуватися з лікарем первинної медичної допомоги, який може направити до спеціаліста з психічного здоров’я, або відразу звернутися безпосередньо до психіатра, психолога чи соціального працівника для оцінки поведінки дитини;
- запитати сімейного лікаря або психіатра про варіанти психотерапії. Треба розуміти, що не всі спеціалісти розуміють подібні стани, та можуть з ними працювати. Такі підходи як короткострокова стратегічна терапія (КСТ), когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) або діалектичної поведінкова терапія (ДБТ) мають розроблені протоколи для роботи с цими проблемами. Тому важливо шукати спеціалістів саме в цих підходах, а не звертатися до любого психолога. Ці підходи можуть допомогти підліткам вивчити більш здорові стратегії подолання емоційного стресу.
Опитування понад 500 лікарів загальної практики, проведене журналом Pulse, показало, що 70% з них надають психологічну допомогу дітям, яка виходить за межі їхнього рівня компетентності. (4) Причиною цього є не тільки довіра до лікаря, а й відсутність чи дефіцит спеціалістів вузького профілю в медичних закладах.
Самотравми різного степеня тяжкості, можуть суттєво шкодити дитині. Якщо самоушкодження є серйозними та несуть загрозу життю дитини, необхідно звернутися за допомогою до приймального відділення лікарні, де нададуть невідкладну допомогу.
Список джерел:
- Лилли Р., Оуэнс Д., Хоррокс Дж., Хаус А., Ноубл Р., Берген Х., Хоутон К., Кейси Д., Симкин С., Мерфи Э., Купер Дж. и Капур Н. (2008). Лікарняний догляд і повторення після членоушкодження: багатоцентрове порівняння самоотруєнь і членоушкодження. Британський журнал психіатрії: журнал психічних наук, 192 6, 440-5.
- Гарднер К., Бикли Х., Тернбулл П., Капур Н., Тейлор П. и Клементс К. (2020). Значення місця порізу при самоушкодженні у молодих людей. Журнал афективних розладів, 266, 603-609.
- Бекман К., Миттендорфер-Рутц Э., Варн М., Ларссон Х., Рунесон Б. и Далин М. (2018). Спосіб членоушкодження у підлітків і молодих людей і ризик подальшого самогубства. Журнал дитячої психології та психіатрії, 59, 948–956.
- Тайлер, Б. (2023). Підліткове самоушкодження. InnovAiT , 16, 300 – 303.
